Ризики Ормузької протоки спричиняють скорочення запасів: Goldman Sachs підвищує прогноз ціни Brent на четвертий

27 квітня 2026 року — Дослідницький підрозділ з питань сировинних товарів компанії Goldman Sachs опублікував черговий звіт щодо нафтового ринку, підвищивши прогноз ціни нафти Brent на IV квартал 2026 року з 80 до 90 доларів США за барель, що становить зростання на 12,5%. Одночасно прогноз для нафти WTI зріс з 75 до 83 доларів, а прогнози на 2027 рік для Brent і WTI також були переглянуті в бік підвищення — до 85 та 80 доларів за барель відповідно. У звіті також підвищено середній прогноз ціни Brent на поточний квартал (II квартал 2026 року) до 100 доларів, а на III квартал — до 93 доларів, що відображає системну переоцінку річної кривої цін на нафту.

Основною причиною такого підвищення став "екстремальний відтік запасів" (extreme inventory drawdown), спричинений тривалим закриттям Ормузької протоки. Аналітики Goldman Деан Стрейвен та Юлія Жесткова Гріксбі у звіті прямо попереджають, що "екстремальне виснаження запасів є нестійким". Якщо шок пропозиції триватиме, ринок може бути змушений до ще глибшого скорочення попиту.

Станом на 27 квітня, згідно з ринковими даними Gate, нафта Brent (XBR) торгується на рівні 101,40 долара, що на 1,04% вище за останні 24 години, при внутрішньоденному діапазоні від 99,71 до 101,93 долара. WTI (XTI) становить 96,45 долара, зростання за день — 1,12%, у діапазоні від 94,62 до 97,07 долара. Обидва основні бенчмарки зростають синхронно, що прямо відображає оновлені прогнози Goldman та поточний глухий кут у переговорах між США та Іраном.

Від ескалації конфлікту до блокади протоки

Поточна хвиля екстремальної волатильності світових цін на нафту бере початок 28 лютого 2026 року, коли США та Ізраїль здійснили спільні військові удари по Ірану. Конфлікт швидко перейшов від авіаударів до морських зіткнень. Протягом наступних двох місяців статус Ормузької протоки неодноразово змінювався, формуючи чітку, хоча й турбулентну хронологію подій.

Кінець лютого — березень: Після спільних ударів США та Ізраїлю Іран відповів блокадою Ормузької протоки як основною контрдією. Через цю стратегічну водну артерію, що забезпечує близько п’ятої частини світових поставок нафти, обсяги щоденного транзиту впали майже до нуля. Основні нафтовидобувні країни Перської затоки — Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт та ОАЕ — зіткнулися з подвійним тиском: експортні маршрути заблоковані, а внутрішні сховища майже заповнені, що змусило їх скоротити видобуток або навіть повністю зупинити виробництво. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), лише у березні світові втрати нафтової пропозиції перевищили 360 мільйонів барелів.

Середина квітня (17–18 квітня): Відкривається коротке дипломатичне "вікно" щодо Ормузької протоки. 17 квітня міністр закордонних справ Ірану Арагчі оголосив, що у зв’язку з перемир’ям між Ліваном та Ізраїлем Іран відкриває протоку для всіх комерційних суден. Президент США Трамп підтвердив це у соціальних мережах. Проте Іран висунув три умови: пропуск лише комерційних суден, використання маршрутів, визначених Іраном, та обов’язкове схвалення проходу іранськими військовими. США, у свою чергу, заявили, що їхня морська блокада Ірану залишається чинною.

18 квітня: Протягом 24 годин ситуація різко погіршилася. Центральне командування Збройних сил Ірану звинуватило США у "неодноразовому порушенні обіцянок" та використанні блокади як приводу для "морського піратства", оголосивши про відновлення військового контролю над протокою. Корпус вартових ісламської революції попередив, що всі судна у Перській затоці та затоці Оман мають залишатися на якорі, а будь-яка спроба наблизитися до протоки розглядатиметься як ворожа дія з ризиком нападу.

24–27 квітня: Дипломатичні зусилля зазнають серйозного удару. Міністр закордонних справ Ірану Арагчі відвідав Пакистан і Оман, а 27 квітня вилетів до Москви на переговори з президентом Путіним. З боку США президент Трамп скасував заплановану поїздку спеціального посланця Віткопфа та зятя Кушнера до Пакистану та Ірану, посилаючись на "тривалий час у дорозі, надмірні витрати" та "серйозну плутанину у керівництві Ірану". В інтерв’ю Fox News 26 квітня Трамп заявив, що "Іран може зателефонувати для переговорів", але Іран категорично заперечив наявність будь-яких запланованих контактів.

На цьому етапі геополітичний глухий кут та блокада протоки стали взаємопідсилюючими: відсутність прогресу у мирних переговорах продовжує блокаду, а сама блокада стала головним предметом торгу на переговорах.

Дані та структурний аналіз: кількісна оцінка дисбалансу попиту і пропозиції

Перегляд прогнозу Goldman не є реакцією на короткострокові події, а ґрунтується на суворій моделі балансу попиту і пропозиції. У звіті структурно розглядається вплив "шоку Ормузу" на ціни, що дозволяє чітко оцінити внесок кожного фактора.

Дефіцит пропозиції: щоденні втрати понад 10 мільйонів барелів

У звіті Goldman наведено вражаючі базові дані: у квітні втрати видобутку нафти у країнах Перської затоки досягли 14,5 мільйона барелів на добу. Порівняно з довоєнним прогнозом у 26,4 мільйона барелів на добу, фактичний видобуток зараз становить лише 11,9 мільйона барелів. Для підтвердження таких масштабів було використано три незалежні методи:

• Метод за запасами: Глобальні видимі запаси у квітні зменшувалися в середньому на 5,8 мільйона барелів на добу, а оцінювані "приховані" запаси (переважно нафтопродукти поза країнами ОЕСР) — на 6,2 мільйона, разом близько 12 мільйонів барелів на добу.
• Метод балансу попиту-пропозиції (потоки через Ормуз): Відстеження потоків через протоку та трубопроводи для оцінки експортного попиту дає розрив у 11,3 мільйона барелів на добу у квітні.
• Метод балансу попиту-пропозиції (баланси країн): Світове виробництво — 9,02 мільйона барелів на добу, споживання — 10,16 мільйона, тобто знову розрив у 11,3 мільйона барелів.

Світовий нафтовий ринок перейшов від щоденного профіциту у 1,8 мільйона барелів у 2025 році до рекордного дефіциту у II кварталі 2026 року — 9,6 мільйона барелів на добу. Лише комерційні запаси країн ОЕСР, за прогнозами, скоротяться цього кварталу на 2,2 мільйона барелів на добу.

Структура ціни: джерело $30 зростання

Підвищення прогнозу Brent на IV квартал з 80 до 90 доларів за барель відображає майже $30 системної переоцінки (відносно рівнів до "шоку Ормузу"):

У звіті також зазначено, що до початку кризи світові резервні потужності становили близько 3,7 мільйона барелів на добу. На кожен 1 мільйон барелів/добу скорочення ефективних резервних потужностей довгострокова ціна зростає приблизно на $4. За оцінками Goldman, з урахуванням санкційних поставок, вивільнення та поповнення стратегічних резервів, скорочення попиту та зростання виробництва у США і Росії, "шок Ормузу" призведе до чистого скорочення глобальних комерційних запасів нафти на 1,236 мільярда барелів до IV кварталу 2026 року.

Скорочення попиту

Зворотним боком шоку пропозиції є вимушене скорочення попиту. Goldman прогнозує, що через різке зростання цін на нафтопродукти світовий попит на нафту у II кварталі 2026 року знизиться на 1,7 мільйона барелів на добу у річному вимірі, а за підсумками року — на 100 тисяч барелів на добу. Найбільші зниження — у країнах Близького Сходу (безпосередньо постраждалих від перебоїв постачання), Південній Кореї та Японії (петрохімічні центри з дефіцитом сировини), а також у ціново чутливих регіонах Африки. IEA дає ще песимістичніший прогноз: її оцінка попиту на нафту у 2026 році змінилася з приросту на 730 тисяч барелів/добу до скорочення на 80 тисяч — тобто лише за місяць прогноз знижено на 810 тисяч барелів/добу.

Варто зазначити, що нинішнє скорочення попиту — це не просто "руйнування попиту через ціни" ("price-driven demand destruction"). Стратег JPMorgan Наташа Канєва вказує, що навіть коли ф’ючерси на Brent у середньому були нижчими за $100, світовий попит у березні впав на 2,8 мільйона барелів/добу, а у квітні — ще на 4,3 мільйона, що перевищує найглибші падіння під час фінансової кризи 2009 року. Це свідчить, що значна частина "скорочення попиту" — це насправді обмеження попиту через нестачу пропозиції: споживачі не відмовляються платити за нафту — вони просто не можуть її отримати.

Структурна напруга між даними та ціновими сигналами

Виникає ключовий парадокс: спотові ціни Brent досягли піку у березні, але наприкінці квітня знизилися, а поточні ф’ючерсні ціни нижчі за березневі максимуми. Оптимізм ринку щодо швидкого відкриття протоки тимчасово знизив премії за ризик і спровокував "front-running" (заздалегідь здійснені) розпродажі запасів. Goldman наголошує, що ця розбіжність між оптимістичними очікуваннями та реальними умовами пропозиції — головний ризик для ринку. Інакше кажучи, ціни ще не повністю відображають реальний масштаб погіршення балансу попиту і пропозиції. Коли оптимізм згасне і настане реальність, потенціал для подальшої переоцінки цін залишатиметься значним.

Аналіз настроїв: розбіжності та консенсус серед провідних інституцій

Щодо перспектив цін на нафту та фундаментальних показників попиту і пропозиції, провідні світові енергетичні дослідницькі організації та інвестиційні банки мають суттєві розбіжності. Нижче наведено основну логіку підходу кожної інституції.

Goldman Sachs: орієнтація на запаси, базовий "бичачий" сценарій

У новому звіті Goldman запаси є центральною аналітичною основою. Логіка така: втрата видобутку у Перській затоці → рекордно швидке скорочення світових запасів → премія спотових цін → переоцінка довгострокової премії за безпеку → підвищення всієї кривої цін. Основне попередження у звіті: "екстремальне виснаження запасів є нестійким", тобто ціни зростатимуть доти, доки попит не буде змушений знизитися — це необхідний шлях до ринкової рівноваги. Goldman підкреслює, що економічні ризики більші, ніж у базовому сценарії: "існує чистий ризик підвищення цін на нафту, аномально високі ціни на нафтопродукти, ризик їх дефіциту та безпрецедентний масштаб цього шоку".

Morgan Stanley: оптимістичніший старт, але той самий фінал

Morgan Stanley зберігає прогнози для Brent на рівні $110 у II кварталі, $100 у III кварталі та $90 у IV кварталі. За їхніми розрахунками, блокада Ормузу скоротила видобуток у Перській затоці на 14,2 мільйона барелів/добу, а світові запаси зменшуються на 4,8 мільйона барелів щодня. Хоча Morgan Stanley оцінює темпи скорочення запасів повільніше, ніж Goldman, їхній цільовий показник на IV квартал збігається з переглянутим прогнозом Goldman — це відображає широкий консенсус щодо "жорсткого середньострокового балансу попиту і пропозиції".

JPMorgan: математика попиту і пропозиції не сходиться, ціни мають зростати

JPMorgan займає найбільш агресивну позицію. Стратег Наташа Канєва прямо заявляє: "ціни на нафту мають бути значно вищими". Основна логіка: якщо резервні потужності не можуть закрити дефіцит, а запаси вичерпуються, лише значно вищі ціни можуть обмежити споживання та збалансувати ринок. У звіті зазначено, що видимі запаси у березні скорочувалися на 4 мільйони барелів/добу, а у квітні темпи зростали до 7,1 мільйона, але розрив зберігається. Реальна небезпека, за їхніми словами, у тому, що не всі запаси є видимими — особливо це стосується нафтопродуктів, які менш прозорі. Справжнє скорочення запасів може бути більшим за офіційні дані. Це близько до тези Goldman про "приховані запаси".

IEA та EIA: від профіциту до екстремального дефіциту

Щомісячний звіт IEA ілюструє драматичний розворот: до конфлікту на 2026 рік прогнозувався світовий профіцит пропозиції майже у 4 мільйони барелів/добу — рекордний річний надлишок. Після початку конфлікту у березні світова пропозиція нафти впала на 10,1 мільйона барелів/добу до 97 мільйонів — це найбільше місячне падіння за всю історію, що вилучило з ринку майже 250 мільйонів барелів. EIA прогнозує, що світові запаси нафти у II кварталі 2026 року скоротяться на 5,1 мільйона барелів/добу, а Brent може досягти піку у $115. IEA, EIA та ОПЕК переглянули свої прогнози запасів на I квартал 2026 року вниз більш ніж на 2,6–3 мільйони барелів/добу.

Суть ключових розбіжностей: методи та припущення

Загалом, розбіжності щодо перспектив цін на нафту зосереджені навколо двох питань: по-перше, коли буде відкрито Ормузьку протоку — базовий сценарій Goldman передбачає кінець червня, тоді як частина учасників ринку очікує швидшого вирішення; по-друге, справжній коефіцієнт трансляції скорочення запасів у ціни — JPMorgan вважає, що ціни ще далекі від рівноважних, тоді як Goldman пропонує кількісну оцінку через модель "запаси — структура термінів — спотова премія". Водночас усі сторони погоджуються щодо одного: за нинішнього дефіциту попиту і пропозиції ризик зростання цін суттєво переважає ризик їхнього зниження.

Аналіз впливу на галузь: механізми передачі та структурні шоки по ланцюгу створення вартості енергетики

Видобуток: потенціал зростання цін і затримки у відновленні пропозиції

Для компаній видобувного сектору основний структурний вплив "шоку Ормузу" — втрата світових резервних потужностей як буфера. Залишкові резерви тепер зосереджені у Саудівській Аравії та ОАЕ, але через блокаду експортних маршрутів Перської затоки вони практично недоступні для світового ринку. Тим часом суттєве збільшення видобутку сланцевої нафти у США зазвичай потребує 3–6 місяців, і у короткостроковій перспективі можна очікувати лише 300–700 тисяч барелів/добу. У Росії є близько 300 тисяч барелів резервних потужностей, але через постійні атаки на інфраструктуру їхнє швидке залучення малоймовірне. Всі механізми корекції пропозиції фактично виявилися неефективними, і ринок змушений покладатися на скорочення запасів та зниження попиту. За даними звіту Ping An Securities, навіть якщо конфлікт поступово згасне, середньострокова ціна на видобуток нафти і газу залишиться підвищеною — ймовірно, вище $80 за барель, а повернення до довоєнної епохи профіциту при $60/барель малоймовірне.

Переробка: рекордно високі ціни на нафтопродукти

Нафтопродукти — найбільш недооцінений канал ризику у цій кризі. У звіті Goldman наголошується, що спред між цінами на нафтопродукти і нафту досяг історичних максимумів. Після початку конфлікту частина нафтопереробних заводів Близького Сходу зазнала атак або була змушена скоротити виробництво, що призвело до серйозних перебоїв у глобальних поставках нафтохімії. Багато європейських та азійських хімічних компаній скоротили переробку через різке зростання вартості сировини та дефіцит пропозиції, що призвело до масштабного зниження виробництва олефінів, ПВХ, метанолу, етиленгліколю та інших продуктів. У Сінгапурі ціни на середні дистиляти (дизель, авіаційне паливо) короткочасно перевищували $290 за барель — рекордний рівень. Станом на 27 квітня середня ціна бензину у США досягла $4,10 за галон (зростання на 37% порівняно з довоєнним рівнем), а дизеля — $5,46 за галон (зростання на 45%). Це означає, що ціновий тиск на споживача значно більший, ніж відображено у ф’ючерсах на нафту.

Переробка та реальна економіка: масштаб і глибина реструктуризації попиту

Петрохімічний сектор переживає шок витрат зверху вниз. У березні індекс ділової активності нафтохімічної галузі зріс на 2,49 пункту до 99,09, але внутрішня диференціація очевидна: видобуток нафти і газу та переробка пального покращили рентабельність, тоді як середня і нижня ланки виробництва страждають від зростання витрат на сировину та слабкого кінцевого попиту, що тягне їхні індекси вниз. Близько 15% імпорту природного газу Китаю надходить з Катару; блокада Ормузу спричинила масштабні перебої у поставках СПГ, і ціновий ефект альтернативних джерел, ймовірно, проявиться у II–III кварталах.

Глобальна інфляція та передача шоку

У звіті IEA від 15 квітня, окрім песимістичного прогнозу попиту, підкреслюється системний тиск нафтових шоків на світову економіку. З початку конфлікту Brent зріс майже на 50%. Високі ціни на нафту стримують економічне зростання та підвищують глобальну інфляцію. За нинішніх макроекономічних умов стійко високі енергетичні витрати обмежуватимуть політику центральних банків, торговельні баланси та споживчі витрати у всьому світі.

Висновок

Системний перегляд прогнозу Brent від Goldman відображає виявлення структурних вразливостей світового енергетичного ринку в умовах екстремального стресу. Коли понад 10 мільйонів барелів на добу вибуває з пропозиції, світові запаси виснажуються рекордними темпами, а резервні потужності паралізовані географічними блокадами, ціна стає не просто відображенням балансу попиту і пропозиції, а фінальним механізмом балансування, що утримує ринок. Цей шок пропозиції, спричинений кризою Ормузької протоки, докорінно змінює логіку ціноутворення на енергетичних ринках.