Багато людей у тридцять років вже «померли» духовно, лише у сімдесят або вісімдесят їх ховають. Тому що їхній спосіб мислення залишився на місці, вони застрягли у фіксованій та закритій системі уявлень, ніколи справді не виходили за межі, навіть не усвідомлювали, що потрібно виходити. Вони не бажають відкривати очі і дивитися на світ, і не хочуть побачити справжнє себе, наче сліпі стоять на краю безодні, небезпека навколо, але вони цього не помічають. Вони відчувають опір до нових речей, день у день живуть за одним сценарієм, поступово звикаючи до простого та механічного повторення, їхня залежність від існуючого оточення стає все глибшою. Ще страшніше, що багато хто навіть у стані розгубленості та плутанини не має бажання змінювати ситуацію. Стикаючись з кайданами життя, вони воліють щороку жити у злиднях і зневірі, позбавлені рішучості та відваги вирватися з пут, зламати клітку.