Головна ідея Layer 2 полягає в тому, що обчислення виконуються поза основним ланцюгом, а результати фіксуються в ончейн.
У класичному Layer 1 кожну транзакцію виконують і перевіряють усі вузли. Модель «надлишкових обчислень у всій мережі» забезпечує надійність, але має низьку ефективність. В Layer 2 більшість транзакцій виконуються в окремих офчейн-середовищах, а до основного ланцюга надходять лише результати або підсумки.
Такий механізм забезпечує кілька змін:
Завдяки багаторівневій архітектурі Layer 2 значно підвищує продуктивність без зміни базового механізму консенсусу.
Загалом типовий Layer 2 складається з кількох основних елементів, які забезпечують виконання транзакцій, подання даних і оновлення стану.
Зазвичай Layer 2 містить такі ключові частини:
Різні рішення Layer 2 (наприклад, ролапи, канали стану тощо) реалізують ці компоненти по-своєму, але їхня мета одна: підвищити ефективність і знизити витрати, зберігаючи безпеку.
Варто зазначити, що у більшості сучасних рішень Layer 2 секвенсер централізований. Це підвищує ефективність, але створює питання довіри — це важливий напрямок для майбутнього розвитку.
Архітектура Layer 2 — це компроміс: підвищуючи ефективність, доводиться змінювати модель безпеки. Різні рішення суттєво різняться щодо того, «кому довіряти» і «як перевіряти».
Для прикладу, у ролапах безпека зазвичай базується на таких механізмах:
Загальна мета цих механізмів — зменшити обчислювальне навантаження в ончейн, але не допустити компрометації системи через зловмисні дії.
Водночас така архітектура створює нові виклики. Наприклад, якщо секвенсер діє зловмисно або дані стають недоступними, користувачі можуть не змогти вчасно вивести кошти. Тому розвиток Layer 2 — це не лише підвищення продуктивності, а й постійне вдосконалення моделей довіри та механізмів безпеки.